Едвард Міляр: Обладунки творця

" Творчість – то моя сфера, то мій оголений нерв, як електрошок, як рана, болить душа... ", – цитує власні поетичні рядки Едвард Міляр .


Хмельницький художник, живописець, графік, мистецтвознавець, поет, мислитель… Доктор наук, почесний професор, академік МАФОБ (Київ). Едвард Міляр – активна, енергійна, творча особистість. І все це – про нього. Яку ж людину приховують такі численні творчі обладунки?

– Едварде Рафаїловичу, коли Ви почали відкривати в собі митця?

– Малювати почав років у 6–8. Ще в Антонінах на Красилівщині, де й промайнуло дитинство. Пізніше відкрив для себе світ поезії. І захопився. Писав вірші майже з 10 років.

– В юності Вам пощастило навчатися разом з багатьма видатними людьми…

– Так, після навчання в художній студії при Київському художньому інституті творча доля занесла мене в Чернівці, а потім у прикарпатське містечко Вижниця, що неподалік румунського кордону. Саме там я потоваришував з Володимиром Каретою, Валерієм Жаворонковим, Едуардом Жуковським, Іваном Остафійчуком, Олегом Прокопчуком, Людмилою Сокотун, Василем Зінкевичем. Наша творча група славилася на все Прикарпаття. Карета був чудовим співаком і гітаристом! А як співав Василь Зінкевич!.. Маленька Вижниця привертала увагу всієї України виступами Софії Ротару, Володимира Івасюка… По закінченні училища ми роз’їхалися по центральних містах колишнього Союзу. Зрештою, всі ми досягли мети – стали відомими графіками і живописцями. Один з моїх близьких друзів, графік Іван Остафійчук – нині відомий на весь світ. Деякий час він жив і працював в Америці.

– Едварде Рафаїловичу, відомо, наскільки важливі для творчої людини враження. Отже, Вам пощастило з географічною гамою вражень?

– Доля справді дарувала мені кардинально різні враження. Дуже полюбив гори. Пощастило, подорожуючи, увібрати в себе поезію і велич Кримських гір, Кавказу, Уралу, Паміру, Гімалайських схилів, Європейських Товтр, Карпат... Була пора пошуку колориту, свіжого погляду на живопис, неосяжної любові до світу через серпанкову призму гір, філософія яких забрала мою душу в полон… «Крізь серпанок Блакитних хребтів Прагну ввійти В глибину віків»… (цитує власні вірші – прим. авт.) Після інституту я працював у Душанбинському науково-дослідному інституті при Міністерстві освіти Таджикистану. Успішно займався виставковою діяльністю з історії Таджикистану в Індії, Сирії, Єгипті. Впродовж 15 років бував у Чехії, Словаччині, Німеччині. Жив майже по рокові в Лодзі та Кракові. Тривалий період перебував у Варшаві й Тарнові. Займався мистецтвом та питаннями україно-польської культури. Пощастило взяти участь в оформленні лицарського комплексу у Кракові.

– Ви займаєтесь дослідженнями з історії. Це має вплив на Вашу творчість?

– Карпати розвинули в мені потяг до глибокого вивчення етногенезу та історії слов’ян та інших народів. Я багато працював у національному реалізмі до декоративізму та примітивізму, які вбирав від килимів, киптарів, гуцульських інтер’єрів. Це тривалий творчий період – майже 20 років. Чимало років я їздив і писав по всій Україні стародавні пам’ятники архітектури, збирав стародавні речі наших пращурів як зачаткові символи нашого минулого. Переймався збереженням архітектурних пам’яток. Свого часу «закидав» листами Москву з проханням врятувати низку історичних об’єктів. 64 православні ікони церкви села Ростоки, цінні для української культури, вдалося врятувати. Відвоювали також у часу один костьол і три церкви. Брав участь у збереженні Кам’янець-Подільського заповідника та Меджибізької фортеці. Переконаний: в цьому сенсі ще не пізно збирати каміння.

– До чого саме Вас привели філософські пошуки в живописі? Як це пов’язано з Вашими творчими планами?

– Мене завжди вражала неймовірна краса світу. Як і неймовірне блюзнірство людства. Мені близькі деякі з ідей Піфагора, Спінози, Прудона, Камю, Пуанкаре. Кожен з філософів світу наблизився до істини в тому чи іншому сенсі, і разом їхні ідеї створюють ланцюг неабиякої творчої величини. Я також у пошуку істини. Впевнений, що велика мудрість і сила естетичного філософського осмислення світу в майбутньому бачитиме земне як маленьку часточку космічного: «Розум З життям Мига, Як мить, Як комета. В космічній імлі, Де вічність…» Нині я саме працюю над серією живопису під умовною назвою філософська музика кольору. Це пошуки від абстрактних гармоній кольорових символічних гам до таємничих, дещо реалістичних символів-предметів. Вважаю, що це найважливіший мій творчий етап у житті. У своїх сюрреалістичних композиціях намагаюсь відтворити кольори Космосу, досліджую загадкову утаємниченість кольору взагалі. А ще в моїх планах – неймовірне бажання писати глибше і тонше проникнути в таїну і магію слова. Видати декілька есе про проблеми людства, нову поетичну збірку. Зріє задумка про художньо-публіцистичну повість про воєнний і повоєнний періоди, про своє творче життя…

– Творча доля, мабуть, щедро дарувала Вам зустрічі з багатьма видатними особистостями? Давайте поговоримо про це.

– Згадую Вольфа Мессінга. Після багатьох невдалих спроб якимсь чином мені таки вдалося зустрітися з медіумом після одного з його творчих вечорів. Мені Мессінг видався замкнутою у власному просторі особистістю. Сильною і водночас дуже самотньою. Відчувалося й енергетичне виснаження. Я ставив запитання і практично сам на них відповідав. Можливо, Мессінг на це мав якийсь вплив… Запам’яталася зустріч з Юрієм Гагаріним. Невеличкий на зріст, але міцний у плечах, він видавався мініатюрним у колі оточуючих. Спорідненою ланкою між нами був уродженець Проскурова льотчик-випробувач Леонід Васильєв – один з перших учителів Юрія Олексійовича. Свого часу я спілкувався з білоруським художником-реалістом і монументалістом Михайлом Савицьким, з видатним радянським скульптором Львом Кербелем, російським художником Святославом Реріхом, корифеєм радянської монументальної скульптури Сергієм Конєнковим, видатним радянським актором та режисером Роланом Биковим, народним артистом СРСР Зіновієм Гердтом, народним художником України Тетяною Яблонською, яка нарекла мене фанатом пензля...

– Едварде Рафаїловичу, з вдячністю за цікаву змістовну розмову моє останнє запитання: що для Вас творчість?

– Відповім власними поетичними рядками: “Творчість – то моя сфера, то мій оголений нерв, як електрошок, як рана, болить душа...” Живописна творча діяльність – це неймовірно складний процес, як науковий, так і містичний, загадковий, непізнаний світом. І ведуть цю діяльність філософія, інтуїція і захоплення...