Кацал Микола Лукич

Народився у місті Хмельницькому 10 грудня 1940 року. Середню школу закінчив (1957 р.) у смт. Красилів Хмельницької області, закінчив Львівський Політехнічний Інститут в 1962 році за фахом інженер-геодезист, працював керівником пошукової групи у військовому проектному інституті у м.Чита.

У шкільні роки мав широке коло зацікавлень. Ази музики засвоїв в аматорських гуртках, опанував нотну грамоту, грав на гітарі, контрабасі, був у складі струнного оркестру Будинку культури в смт. Красилів Хмельницької області; відвідував гурток малювання, спортивні гуртки, брав участь у районних, обласних, а в студентські роки, - республіканських змаганнях з легкої атлетики.

У студентські роки визріло головне професійне зацікавлення – музика. Керував інструментальним ансамблем, створив у річницю пам’яті Тараса Шевченка (1961 р.) студентський хор на геодезичному факультеті. Вступивши у 1965 році до музичного училища у місті Чита, закінчив у 1970 році з відзнакою музичне училище у місті Львів (клас диригування Ірини Байцар-Дяк). У 1973 році закінчив з відзнакою диригентський факультет Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка (клас Михайла Антківа). Педагогічне мистецтво опановував на практиці у загальноосвітніх школах (СШ у м. Чита, СШ №61, СШ№36, СШ№19 - у Львові), викладаючи співи, креслення, столярну справу, керуючи шкільними хорами.
У 1968 році, перейнявши від відомого хорового диригента Михайла Пашковського ансамбль хлопчиків Львівського будинку дітей працівників залізниці, збільшивши склад до хорового масштабу (70 осіб), додавши групу юнаків, остаточно ствердив свою професійну перспективу.

У 1971 році за підтримки Львівського обласного відділення Музично-хорового Товариства України заснував хор хлопчиків «Дударик», залучивши до його складу найбільш обдарованих учнів загальноосвітніх та музичних шкіл міста.

Сповідуючи принципи інтернаціональної толерантності, керівник хору усю виховну і мистецьку роботу поставив на фундамент віковічних духовних і мистецьких традицій українського народу. Назвою своєю хор дає оптимістичну відповідь на риторичне питання присутнє у відомій за М. Леонтовичем пісні «Дударик»: «Діду, мій Дударику, ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш. Тепер тебе немає, дуда твоя гуляє, і пищики зосталися, казна-кому досталися…» Вдавшись до високої науки компромісів, Микола Кацал відстояв назву хору в часи панування радянської антинаціональної ідеології. У цьому закладений секрет популярності «Дударика» серед українців та усіх, хто шанує національні традиції. Для Миколи Кацала хор – це рухома субстанція від початкуючого хлоп’ячого хору до хору хлопчиків та юнаків, капели хлопчиків та мужчин до Львівської державної чоловічої хорової капели «Дударик» з колективом-супутником хором хлопчиків «Дударик», нагородженої Грамотою Верховної Ради України (1986 р.), удостоєної звання лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989 р.). Видатною подією особистого життя М. Кацала, і життя мистецької громади Львова, є відкриття у Львові першої української державної хорової школи (1989р.) за сприяння відомих урядовців та митців Якова Погребняка, Федора Стригуна, Лариси Кадирової, Богдана Козака.

Незмінний керівник Микола Кацал та педагоги Любов Кацал, Леся Чайківська, Тетяна Лагола, Тетяна Сливінська, Дарія Корінь, Степан Кафтан зуміли переважно на ентузіазмі вибудувати професіональну ідейно-художню концепцію, розгорнувши її у низці взаємопов’язаних виховних та мистецьких програм.

Микола Кацал – ініціатор створення у Львові Львівського християнського екуменічного братства (2002 р.)

Впродовж багатьох років М. Кацал був спеціальним кореспондентом газети «Львовская правда», дописував до газет «Вільна Україна», «Культура і життя», «Молодь України», до журналу «Музика».

Нагороджений Грамотами Української Православної Церкви (КП), Української Греко-Католицької Церкви, медаллю «За відданість» Української Автокефальної Церкви. Заслужений діяч мистецтв України (1999 р.). Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. (1989 р.)

«Трудно рішити, яке почуття переважає, слухаючи «Дударик»: чиста естетична насолода, чи гордість за прекрасну, талановиту та працьовиту українську молодь і дітвору, та за диригента Миколу Кацала – музику, що ним пишалась би будь-яка держава на світовій арені.»
«Свобода» (США).