Проект «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»

Започаткований у вересні 2007 року Спільний Проект Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», набуває дедалі більшого поширення на теренах нашої держави. У ньому беруть участь вісім районів Хмельниччини, які прагнуть створити сприятливе середовище для сталого соціально-економічного розвитку на місцевому рівні шляхом сприяння самоорганізації громад, розробки та впровадження невеликих за обсягом громадських ініціатив. Одним з найкращих по реалізації цієї програми в минулому році не тільки в нашій області, а й в Україні визнано Красилівський район. У населених пунктах краю успішно втілено чотири мікропроекти, спрямованих на вирішення найзлободенніших проблем мешканців села. Про особливості цієї роботи розмірковує заступник голови райради Любов Якушева в розмові з кореспондентом газети «Є Поділля».

– Як сприйняли в місцевих органах самоврядування пропозицію щодо участі в мікропроектах?
– Чесно скажу, без особливого ентузіазму. Коли ми вперше говорили на цю тему з сільськими головами, депутатами, склалося враження, що більшість з них ніколи не чули, що Україна співпрацює з ЄС та ООН. Тобто, люди не розуміли європейської інтеграції. І доводилося пояснювати, що ЄС вкладає гроші тому, що хоче бачити нормальну, здорову Україну, як свого забезпеченого сусіда, від якого не йде негатив, а тільки позитив, з яким хочеться дружити, співпрацювати, зрештою, просто бути сусідом.

Вже потім, коли ми проводили конкурси, керівники місцевих органів влади почали проявляти активність. На участь в проекті подали заявки майже всі сільради. Щоб стати учасником мікропроекту, потрібно було, насамперед, вибрати пріоритетний напрямок розвитку території, обґрунтувати доцільність та готовність громади до участі в проекті. А далі проводили тренінги, збори, створювали громадські організації, приймали статут і по порядку реєструвалися у всіх потрібних інстанціях, відкривали рахунки.

– І як же вдалося переконати?
– Під громадою ми розуміємо певну кількість населення: усього населеного пункту, певної вулиці або частини села, яка об’єднана однією проблемою: чи то нестача води, чи то їх діти не можуть дістатися до школи і за п’ять кілометрів йдуть пішки, чи холодно в школі, а чи погане медичне забезпечення. Ця громада об’єднується навколо проблеми, організовується, реєструється, отримує фінансування від Спільного Проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН, від місцевих органів влади, частину збирає сама. І таким чином вирішує свою проблему.

– Яка за розміром ця сума, і як збирала кошти громада?
– Затверджений мікропроект отримує співфінансування від Євросоюзу в розмірі п’ятдесят відсотків, але не більше десяти тисяч доларів в еквіваленті до гривні. Районна та місцева влада зі своїх бюджетів проводить сорок п’ять відсотків фінансування, а решту збирає сама громада. Оті п’ять відсотків – невеликі кошти, і громада їх накопичує буквально за місяць-два, а то й раніше – по декілька десятків гривень з кожної хати. Головне – людей зацікавити, й процес піде. Активно підтримують в цьому плані керівники агроформувань, підприємці та й взагалі місцеві меценати. Звичайно, ми не думали, що з таким ентузіазмом долучаться старші люди, вони підтримували або, навіть, виявляли більше розуміння, ніж молодші. Пригадую, в одному селі збирали кошти на встановлення пластикових вікон у школі. До нашої групи підійшла бабця років за вісімдесят і мало не з образою каже: «У мене вже ніхто не вчиться в школі, але ходжу туди на новорічні та інші свята, то чому до мене не заходите, візьміть хоч п’ять гривень».

– Наскільки знаю, Спільним Проектом Європейського Союзу та Програмою розвитку ООН ставиться головне завдання – не стільки виділення коштів, а об’єднання людей, щоб вирішувати проблеми, які виникають.
– Справді, тут головне – не в сумі зібраних грошей, а в свідомості і зміні стереотипів мислення людей, багато з яких ще й досі продовжують жити за радянськими мірками: хтось до нас повинен прийти, зробити, допомогти, вирішити наші проблеми. Наприклад, сільський голова – бо ми його обрали на те, щоб він цим переймався, а то є не наша робота, нам за те грошей не платять, значить, ми будемо тільки у своєму дворі порядок підтримувати, а село – хай голова справляється.

Гадаю, що після того, як ми вже втілили в життя перші мікропроекти, люди стали мислити по-іншому. Яскравий приклад цьому Корчівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, де в рамках програми замінили звичайні вікна на пластикові. Батьки, побачивши, наскільки школа змінила своє обличчя і в класах стало набагато світліше й тепліше, перед початком навчального року вирішили зробити кожен навчальний кабінет оригінальним. Самі зібрали гроші й пофарбували кожен клас в різний колір. Продали скло від старих віком і доклали грошей, щоб поставити вхідні пластикові двері. А в цьому році знову братимуть участь в мікропроекті, щоб утеплити і перекрити дах шкільного приміщення.

А в Михайловецькій школі за сто тисяч гривень поміняли не сорок вісім вікон, як в Корчівці за таку ж суму, а сімдесят вісім, тому, що роботу виконувала не підрядна організація, а вчителі з батьками. Ось це і є зміна стереотипів мислення.

– Які ще мікропроекти вдалося реалізовувати в минулому році?
– Мабуть, взірцевою для всієї області стала громадська організація «Антонінський край», яка першою на Хмельниччині втілила в життя мікропроект «Забезпечення рівного та якісного доступу до Антонінського освітнього округу дітей із сіл Закриниччя, Рублянка та селища Антоніни». Від 15 квітня 2009 року дітлахів із цих населених пунктів щоденно підвозять до шкіл та позашкільних навчальних закладів для участі в секціях і гуртках, змаганнях та олімпіадах новим шкільним автобусом. Вартість його склала майже дев’яносто одну тисячу гривень. З них громадська організація вклала лише чотири тисячі триста гривень. Сорок тисяч гривень виділено з районного бюджету, та майже чотири тисячі з бюджету селищної ради, решту коштів склала грантова підтримка Європейського Союзу та ПРООН.

Заслучненська сільська рада та її громадська організація «Відродження-2008» працюють над розробкою нового мікропроекту з поліпшення водопостачання населення.

Громада Яворовецької сільської ради активізувала свою роботу аж в кінці 2009 року, але її проект «Реконструкція центру громади в с. Яворівці» затверджений для реалізації в 2010 році.

– Як сприйняли ці ініціативи в інших сільських громадах краю?
– Впровадження мікропроектів мало широкий резонанс в районі. І, як наслідок, наприкінці минулого року в чотирьох сільських радах – Лагодинецькій, Ледянській, Печеській та Росолівецькій – були також створені громадські організації і розроблені власні мікропроекти, спрямовані на заміну вікон та дверей в приміщеннях місцевих шкіл.

Три з них вже затверджені для реалізації цьогоріч, очікуємо на затвердження й четвертого мікропроекту.