23 грудня - День святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського

Святитель Іоасаф народився в Прилуках, колишньої Полтавської губернії, 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Він походив із стародавнього благочестівого малоросійського роду Горленкових. При хрещенні був названий Іоакімом.

В 1712 році семилітнього Іоакима батько віддав у Київську духовну академію. У стінах академії він відчув потяг до монашого життя. Протягом семи років відчував себе майбутній святитель і, нарешті, відкрився батькам. Довго мати з батьком упрашівалі сина-первістка не приймати чернечий вступив. Але в 1725 році він таємно від них взяв рясофор з ім'ям Іларіон в Київському Межігорском монастирі, а 21 листопада 1727 року був пострижений у мантію з ім'ям Іоасаф в Києво-Братском монастирі. Ця подія співпала із завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був хиротонисан архієпископом Варлаамом (Вонатовічем) в сан ієродиякона. Його залишили викладачем у Київській духовній академії.

Після смерті преосвященнійшого Варлаама Київської кафедри став керувати архієпископ Рафаїл (Заборовскій). Архієпископ Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника і залучив його для більш широкого служіння Церкви. Йому було доручено відповідальне послух на посаді екзаменатора при Київській архіепіскопіі. У листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл присвятив ієродиякона Іоасафа в сан ієромонаха і переклав з учіліщного Братського монастиря в Києво-Софійський архієрейський будинок. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії.

Виконуючи посаду екзаменатора, він доклав багато зусиль до відновлення моральних недоліків парафіяльного духовенства. Консісторская посаду святителя була чудовою школою для його організаторських здібностей. В цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства і недоліки єпархії. Тут ясно визначилася всесторонность ділових якостей Іоасафа, поєднується з великими внутрішніми подвигами. Він швидко піднявся по сходах духовного досконалості, про що свідчить що зберігається його твір «Брань седмі чесних чеснот з седмі гріхами смертних».

24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з побудовою в сан ігумена. У своєму монастирі всі сили ігумен думав на благоустрій обителі, в минулому колишній оплотом Православ'я в боротьбі з уніей. У монастирі знаходилися мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубінского чудотворця (пам'ять 2 травня). Декілька разів патріарх Афанасій був ігумену Іоасафу, свідчать про своєму покровітельстве.

У 1744 році митрополит Рафаїл звів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. У кінці того ж року він був викликаний до Москви і розпорядженням Святійшого Синоду призначений намісником Свято-Троїцької Лаври. У обителі преподобного Сергія він також самовіддано виконував послуху Церкви (в ті роки Потрібно багато сил для відновлення монастиря після пожежі).

2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі в Санкт-Петербурзі архімандрит Іоасаф був хиротонисан в єпископа Білгородського. Вступив на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за благочестям і станом храмів, за правильністю здійснення богослужіння і, особливо, за моральністю пастви. Особливо велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотримання ними статуту і церковних традицій. Як і колись, святитель Іоасаф всі сили віддавав архіпастирскому служіння, не щадя свого здоров'я. Спочив святитель 10 грудня 1754 року. Прославлення святителя в лику святих відбулося 4 вересня 1911 року.