Чупакабру застрелили.

«Чупакабру» застрелили.

Істоту, яка тероризувала довколишні села, ліквідовано. Кролики та їхні господарі можуть спати спокійно.

    Криваві вбивства довговухих почалися на початку березня. Люди жалілися сільському голові Анатолію Боруху на невідому істоту, яка трощить клітки та висмоктує кров з кроликів. На шиї в більшості жертв чи на спині, придивившись, можна було помітити дві чітко округлі ранки, ніби укус. Через них, вважали драганівчани, звір і висмоктував кров. На кількох «місцях злочину» кролевбивця навіть зоставив сліди — три відбитки з гострими кігтями.

    — Спочатку ми думали, що це тхір чи видра, — каже Анатолій. — Припускали навіть, що якийсь приблудний собака. Їх багато на околицях села та в лісі. Однак як ці тварини могли настільки погризти дошки і відірвати дверцята в кліток, вирвати металеву сітку? Це ж яка силища потрібна! Чого не чіпали іншої домашньої живності — качок, гусей, корів, а тільки кроликів?

    За порадою сільського голови, люди почали ставити пастки, але істота дивним чином оминала їх. Більше того, до 22 години, коли ще світили ліхтарі, вона не нападала. Виходила на полювання лише тоді, як гасло світло. Дивувало й те, що в жодному з дворів, де побував звір, не гавкав собака. Вранці ж чотирилапий охоронець видавався дуже зляканим.

    Коли кроликів було знищено вже у кількох дворах, селом поповзли чутки про «чупакабру», котра знову повернулася на Тернопільщину. Олії у вогонь підлили звістки про знищення невідомою істотою довговухих у сусідніх Почапинцях, Підгородньому, Забойках, Довжанці. Люди були в паніці, дехто з них навіть боявся відпускати дітей до школи, а ходити нічною Драганівкою і поготів…

    У середині 70-х Пуерто-Ріко накрила хвиля дивовижних вбивств кіз та свійської худоби. Пастухи знаходили їх знекровленими з ранками на горлі, грудях чи біля хвоста. Невідомого вбивцю тоді нарекли «чупакаброю», що з іспанської дослівно означає «той, хто смокче кіз», а простіше — «козячий вампір». Згодом істота почала порядкувати не тільки в Латинській Америці, а й в Іспанії, Португалії, Росії, різних штатах США. Ласувала не лише рогатою худобою, а й дрібною живністю і птицею. Заговорили про «чупакабру» і в Україні, а три роки тому — на Тернопільщині. Звір знищив кролів у кількох селах Козівського й Теребовлянського районів. Навідувався і на дачі мешканців обласного центру.

    Ті, кому пощастило бачити істоту, по-різному описують її. Хтось каже, що схожа вона на кенгуру з невеликою головою, двома іклами, має по три пальці з довгими й гострими кігтями. Інші запевняють: у неї собачий тулуб, бичача голова і вздовж спини гребінь, як у крокодила. Дехто помітив крила, інші — голову, схожу на людську. Не збігаються свідчення і щодо кольору чудовиська — то воно волохате й коричневе, то зі шкірою, як у динозавра. Сходяться очевидці тільки у визначенні зросту звіра — до 130 см, та наявності великих випуклих очей.

    Охоронець спільного українсько-польського ТОВ «М’ясовіта», що в Драганівці, Степан Бицок на велосипеді повертався з чергування додому в Денисів. На сміттєзвалищі, попри яке їхав, раптом побачив істоту, схожу на собаку. Вона була повернута спиною, порпалася в смітті. Звір, ніби відчув чоловіка, повернувся і звівся на задні лапи. Чимось нагадував кенгуру зі зростом майже 130 см та людськими рисами морди. В Степана втупилися великі червоні випуклі очі. Шерсть на чудовиську була густа, довга й кудлата, так, ніби воно було в жіночій перуці. Якусь мить чоловік й істота вивчали одне одного. А відтак — «чупакабра» дременула в поле.

    Бачив охоронець кролевбивцю чи ні, достеменно не знає навіть він сам. Але таки щось бачив. Сільський голова разом з кількома мисливцями взялися прочісувати покинуті будинки та двори. А допоки тривали пошуки, драганівчани навперебій висували теорії, що ж то за звір такий може бути і звідки він взявся.

    Подейкували, що та істота втекла з якогось дослідного інституту. Можливо, львівського. Дісталося і вченим, які нібито колись проводили генетичні досліди, схрещуючи людину з кенгуру чи крокодила із собакою, а ті від них втекли й тепер живуть і розмножуються у лісах Тернопільщини. Селяни висловлювали побоювання: наступне покоління мутантів не смакуватиме уже кролячою кров’ю, а людською. «Про такі досліди і втечу, напевне, мали б знати в головному управлінні МНСУ в Тернопільській області...» — спало мені на гадку. Проте начальник центру пропаганди Олександр Чмиленко по-військовому відрапортував: ніякі досліди не проводилися і не проводяться, ніхто нізвідки не втікав, жодного сигналу про «чупакабру» від населення не надходило. Смішним видалося припущення про генетичні експерименти й мутантів і завідувачу кафедри зоології, доктору сільськогосподарських наук, професору Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Василю Івановичу Кваші. Науковець стверджує: такі схрещування просто неможливі через так званий ізоляційний бар’єр.

    — Гібридів у нашій зоні, таких, щоб були хижаками, — немає. Навіть, коли говорити про гібрид бродячого собаки та вовка, то в наших лісах майже немає вовків, — пояснює. — Серед тварин, які висмоктують кров, у нас водиться хіба ласиця. Але вона не високого зросту — це практично великий щур. Є ще горностаї. Але вони б не тільки пили кров, а й їли м’ясо, так само як лисиці чи ондатри.

    На думку Василя Івановича, драганівською «чупакаброю» цілком може бути якась психічно хвора людина.

    — Як може тварина, навіть мутант чи гібрид, виривати цвяхи, ламати двері? — аргументує професор. — Вона навіть зубами такого не зможе зробити. Значить, це особа, котра взяла ломика і вночі, переодягнувшись, полює на кролів. Нині ж у людей багато нервових відхилень. А навесні психічні недуги загострюються.

    — А може, то хтось не психічно хворий, а надто заполітизований? — припустив дід Степан (прізвища просив не називати) після того, як у ніч на 15 березня, день позачергових виборів до облради, істота поламала клітки та висмоктала кров з усіх кролів секретаря сільської ради Любові Романюк.

    Дехто з драганівчан, далеких від політики, наполягав, що то прибульці з космосу. Прилетіли вони, щоб краще вивчити нас. Спочатку вивчають фауну, а згодом дійдуть і до людської раси. Наразі висмоктують кров, а згодом — візьмуться за мозок і не тільки тварин...

    — У людей набагато більше фантазії, ніж в інопланетян, — констатує тернопільський уфолог Назар Фаєр. — Паралельні світи існують. Для вивчення Землі прибульці часто використовують біороботів, яких важко помітити серед інших людей. Як правило, вони нічим не привертають до себе уваги. «Чупакабра» аж ніяк не є істотою з космосу.

    Це трапилося 30 квітня. Напередодні Анатолію Боруху зателефонувала односельчанка й повідомила: під лісом, на Куяви, в покинутій хаті вона бачила дивного звіра. А ото нещодавно тварина знову натрапила їй на очі, але вже з цілим виводком. А вранці у четвер інша мешканка села поскаржилася: «чупакабра» висмоктала кров з курей, які на ніч були заперті в кролячій клітці. Істота відірвала дверцята, залишивши на деревині глибокі сліди. То було останньою краплею.

    Зібравши кількох сільських мисливців і прихопивши собаку, Анатолій вирушив на полювання. Деякий час вони спостерігати за покинутою будівлею, аж раптом з неї вибіг чотирилапий рудий звір невисокого зросту і кинувся до лісу. Пролунало кілька пострілів поспіль. Тварина впала.

    — То був самець, схожий на собаку, — каже Анатолій. — У нього були великі випучені очі, а із зубів — лише два клики. На піднебінні пащі застрягло куряче пір’я.

    Пізніше один з мисливців, кажуть, розрізав черево звіра і в шлунку не знайшов нічого, крім …крові. Чи була це «чупакабра», котра забрала життя …кролів, стовідсотково ніхто не впевнений. Але після того полювання вбивства домашньої живності в Драганівці припинилися. Щоправда, дехто стверджує, ніби бачив, як до лісу втікала схожа на вбитого «чупакабриха», а за нею поспішали кілька маленьких «чупакабренят». Так що, цілком ймовірно, ця історія матиме продовження.

    — Людям властиво вірити в якісь містичні істоти, — резюмує психолог Владислав Газолишин. — Їм необхідно боятися, бо в кожному з нас живе «містична дитина». А коли людина вірить у містику, то вона почуває себе в казці. І навіть коли відкриється правда, вона однаково продовжуватиме вірити і боятися ще якийсь час, бо така вже людська психіка.