Ненька Україна святкує 19-тиріччя

За останні 19 років Україна затвердилася як держава, але цю державу більшість громадян навряд чи можуть назвати успішною. Незважаючи на те, що не одне покоління українців бажало незалежності й боролося за неї, суверенна українська держава своїми ж громадянами сприймається далеко не завжди позитивно. Однією з причин такого ставлення українців до України є "рідна" влада.

Ера упущених можливостей

Незважаючи на те, що в 1991 році на референдумі 1 грудня незалежність України підтримали понад 90% її громадян, тим самим фактично узаконивши вихід нашої країни із складу СРСР, багато сучасних українців сумують за радянськими часами. Дані Центру Разумкова свідчать - навіть корупція в сучасній Україні, на думку її громадян вища, ніж в бюрократизованій радянській державі.

Понад 61% опитаних організацією громадян вважають, що ситуація з корупцією в 2010 році в порівнянні з 1991 роком погіршилась. Більше половини опитаних також вважає, що погіршився стан суспільної моралі, культури населення, підвищився рівень злочинності. Понад що 45% українців, які брали участь в дослідженні Центру Разумкова, упевнені - в порівнянні з УРСР в Україні погіршилась і економічна ситуація, і знизився рівень життя населення.

Такі настрої серед українців не випадкові - країна, яка на момент виходу із складу СРСР мала одні з найкращих стартових можливостей в порівнянні з сусідами - вихідцями з соцтабору до 2010 року програємо їм за декількома економічними показниками. Для прикладу, сусідня Польща, яка мала в 1989 році стартові умови набагато гірші, ніж Україна в 1991, зараз є членом Європейського Союзу і однією з держав, що найдинамічніше розвиваються. За даними CIA World Factbook, Польща займала в 2009 році 87 місце в світі за зростанням ВВП. Для порівняння - в цьому ж рейтингу Україна займала в 2009 році 210 місце.

За обсягом ВВП Польща займає 20-е місце в світі, в той час, як Україна - 33-є. Україна - країна, яка після розвалу СРСР мала такі добре розвинені і наукомісткі галузі машинобудування, як літакобудування, суднобудування а також виробництво ракетоносіїв, зрештою стала сировинною країною, - з 1990 по 2008 рік частка машинобудування в структурі промислового виробництва країни впала з 31% до 14%, в той час, як частка чорної металургії зросла з 11% до 27%. Все це змусило багатьох експертів говорити про сировинний характер економіки України.

"На початку 90-х лише небагато говорили про ризик сировинного перепрофілювання України. Сьогодні це вже не ризик і не загроза, а факт, що відбувся, не викликає яких-небудь дискусій", - писав у лютому 2010 в своїй статті для "Дзеркала тижня" доктор економічних наук Сергій Кораблін. "Тоді як провідні країни пов'язують своє майбутнє з нанотехнологіями, в Україні воно знову залежить від кам'яновугільних і залізорудних пластів Донбасу і Криворіжжя", - пише Кораблін.

Як результат - збільшення залежності України від інших країн. "Вітчизняна економіка, схоже, повністю адаптувалася до нового статусу сировинної периферії. При цьому її динаміка досить жорстко прив'язана до руху світових цін на сталь, хімікати, зерно і соняшник", - вважає Кораблін. Зате в списку найбагатших людей планети, що складається щороку Forbes, українці впевнено випереджають тих же поляків.

Однією з причин цього є сам спосіб отримання Україною незалежності. "Українська держава з'явилася не внаслідок тривалої національно-визвольної боротьби, завдяки змові української і російської номенклатури, які домовилися переділити всю державну власність відповідно до новостворених кордонів. Немає сумнівів, що українська держава утворилася б і без екс-комуністичних "помічників".

Але останні зіграли на випередження", - пише в своїй колонці на "Українській правді" політолог Петро Олещук. "Вони проголосили українську державу, а самі стали його олігархією, поступово поділивши все, що тоталітаризм нагромаджував десятиліттями (нагромаджував, до речі, завдяки напівкаторжній праці декількох поколінь українців)", - відзначає Олещук. Як результат - жахливий розрив між бідними і багатими і практично нікчемна частина середнього класу, до якого в розвинених державах належить більшість громадян. Та і тиск влади на громадян в порівнянні з СРСР зменшився, але не набагато.

Місце радянської партеліти зайняли олігархи і спонсоровані ними партії. Замість того, щоб узяти в СРСР краще, Україна взяла гірше, а саме - корупцію, бюрократію, авторитаризм. Що ж до серйозних економічних, законодавчих і інших реформ, то влада вважає за краще про них говорити, але не робити. Навіть у легкій паперовій роботі вітчизняні депутати вважають за краще сильно не напружуватися. У результаті, на 19-му році незалежності ми можемо в Житловому кодексі прочитати, що той, хто здає житло внайми, може виселити орендаря за "систематичне порушення правил соціалістичного співжиття"!

Держава без нації

Однією з головних проблем незалежної України є відсутність політичної нації. Здавалося б, вона почала формуватися під час правління Леоніда Кучми. Але не завдяки владі, а всупереч їй. Але вибори 2004, а потім і 2010 року показали, що говорити про наявність єдиної політичної нації в Україні поки рано. "У нас є жителі, а не нація. За роки незалежності не досягнута ідентичність, яка б стверджувала: "Я - громадянин України". І слово "українець" велика частина населення мала б писати з великої букви", - сказав 22 серпня "нашоукраїнець" Анатолій Матвієнко.

На його думку, в деяких регіонах України досі слово "українець" вважається лайливим. Український письменник Юрій Андрухович теж вважає, що українцям поки що далеко до національної єдності. "Україна сьогодні - союз племен, які посварені між собою, але тримаються разом на основі певної державної фіскально-репресивної машини. Як не парадоксально це звучить, але Україну разом тримають матеріальні інтереси Януковича і його оточення. Ніщо інше нас не тримає", - вважає Андрухович.

Його рецепт простий - потрібно не перешкоджати можливому відділенню півдня і сходу України. "Там апріорі агресивно заблокований будь-який український рух. Він заблокований не в результаті якихось репресій, а тому що дійсно цього не хоче тамтешнє населення. Воно чуже Україні. Україна йому чужа і нецікава, щонайменше, байдужа", - вважає письменник, який народився в Івано-Франківську. "Сходознавці" між тим вже не раз заявляли, що їм без "західників" теж було б вельми непогано. Так, нинішній міністр освіти і науки Дмитро Табачник в 2009 році в інтерв'ю газеті "Известия" заявив: "Галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані. У нас різні вороги і різні союзники. Більше того, наші союзники і навіть брати - їх вороги, а їх "герої" (Бандера, Шухевич) для нас - вбивці, зрадники і посібники гітлерівських катів". Не дивно, що з таким підходом один до одного про формування єдиної політичної нації на території України залишається лише мріяти. І всі звернення президента України до нації залишаться лише красивими промовами, в яких просто немає адресата".

Незважаючи на такий стан справ, надія на краще все ж залишається. Так, дані Центру Разумкова свідчать - на Сході і на Півдні України збільшилася кількість людей, які позитивно оцінюють незалежність нашої держави. Так, якщо торік на гіпотетичному референдумі з питання незалежності України "за" висловилося б 36% південців, то цього року - 65%. Та і на Сході "за" проголосували б 46% опитаних, що на 5% більше, ніж торік. А це означає, що в України все-таки є шанс. Лише головне, щоб влада не заважала. Адже в основному розчарування незалежною Україною сталося якраз через економічні показники. А це означає, що все ще можна виправити. Головне лише, щоб влада як мінімум не заважала.