Перлина над Збручем: історія села Збриж

Перлиною над Збручем можна з усією відповідальністю назвати найдавніше поселення нашого району – село Збриж. Є всі підстави припустити, що Збриж як населений пункт виник на багато століть раніше, ніж про це говорять офіційні історичні джерела. Його корені сягають у сиву давнину.

Історичні документи твердять, що село Збриж у 1352 році називалось Ярослав. Воно мало 5 димів, 4 плуги і 2 священики. У ті часи поля обчислювалися не гектарами чи десятинами, а рахувалися на плуги і косарів.

Досить цікавий і неповторний рельєф місцевості, на якій у давнину виникло це поселення. Річка Збруч охоплює підковою цей населений пункт так само, як омиває річка Смотрич Старе місто Кам’янця-Подільського. Є лише одна різниця, що на Збручі біля Збрижа не такі стрімкі та високі береги, як у Кам’янці-Подільському.

Поселення було надійно укріплено. При в’їзді з правого боку на крутій скалі стояв замок-фортеця, стіни якого досягали двометрової товщини. Другий поверх мав метр стіни однометрової товщини. З північного боку замок продовжувався триповерховою фортецею, до якої вхід був із замка. В стінах другого і третього поверхів – бійниці.

До замку з трьох сторін прилягали кам’яні прибудови із стінами півтораметрової товщини площею 812 кв.м. З четвертої сторони від річки Збруч фортецю захищала висока, стрімка скеля.

Таким чином жителі поселення були надійно захищені від непроханих гостей. Благодатна місцевість краю сприяла його заселенню ще в добу первіснообщинного ладу й різними племенами – предками слов’ян. Тут виявлено поселення трипільської, черняхівської та інших культур.

В околицях Збрижа досі зберігся великий пагорб, який народ називає “Розбита могила”, в скалах є так звана “Горинева печера”.

Тут знаходять багато чужоземних монет: угорських, крейцерів, шилінгів, польських шелягів, грошей, уламків керамічного посуду, пічних кахлів, що свідчить про значний культурний і торгівельний рівень поселення.

У 1493 році село Ярослав було перейменоване на Хорівці, а в 1542 році – на Хоржівці. Обидві ці назви походили від панів Хоржевських, які у ХV-ХVІст. володіли селом. Через деякий час село переходить до магнатів Лянцкоронських, які володіли містечком Лянцкорунь (тепер с.Зарічанка).

У 1565 році пан Лянцкоронський заснував у Хоржівцях містечко і назвав його Нове-Бржезьє, бо Лянцкоронські писалися “з Бржезья”. Поступово ця назва в народній вимові перетворилася на “Збриж”. В одному документі 1629 року (м. Київ, Центральний архів № 3637 Л.З.) говориться за поселення під назвою Нове Бржезьє, як новозаселене, яке мало димів.

У 1646 році король Владислав IV видав привілей цьому містечку; “приймаючи до уваги і старанність Станіслава із Бржезьє Лянцкоронського, каштеляна скальського старости, – говориться в королівській грамоті, – ми підтверджуємо новостворене ним містечко Нове Бржезьє на землях Харживці, Старий Ярослав у Подільському воєводстві”.

Дальше король надає цьому поселенню право користуватися магдебурзьким правом, причому знищувалось існуюче тут звичайне право, як польське, так і російське, і встановлюються ярмарки по вівторках і четвергах, а також чотири великих ярмарки на рік. Магдебурзьке право надавало містечку право на самоуправління і власний суд, право земельної власності і звільнення від великої частини феодальних повинностей.

У 1657 році Нове Бржезьє внучка Станіслава Лянцкоронського, польського коронного гетьмана, Анна Мержневська передає як посаг своєму зятю Адаму Тарлу-Бжеговському і Гостінському старості, який багато зробив у розквіті та піднесенні містечка, його розбудові.

Саме за нього і побудовано замок-фортецю. Католицьке населення містечка належало до приходу Скали-Подільської.

Коли у 1793 році державний кордон пройшов по р. Збруч, то католицьке населення містечка залишилось без костьола, який опинився за Збручем. Тоді Адам Тарло побудував у містечку кляштор (монастир) і житловий двоповерховий будинок, котрий був щільно прибудований до монастиря літерою “П” і займав довжину 120 метрів. Довжина монастиря – 42 метри, ширина – 26 метрів, а висотою він був в чотири поверхи.

Усередині монастир (фото) мав з боків два притвори з арочним склепінням до середини костьола. Під цими притворами були льохи, які служили усипальницями для монахів. Трупи монахів і Тарла були бальзамовані і в муміфікованому стані збереглися до цього часу. Труна Тарла містилася в центрі льохів, де над нею наверху в костьолі був престол.

Під житловим будинком, по всій його довжині, теж були льохи. Під монашою кухнею у ль [...цензура...] була криниця глибиною 40 метрів. Вона майже вся видовбана в камені, так як прошарок землі у цьому місці має товщину тільки 6 метрів.

В 1786 році власником містечка став Францішек Стржелковський, який добився нових привілеїв на додаткові ярмарки. В другій половині ХVІІІ ст. в Збрижу, який переживав період небувалого піднесення, охоче оселились євреї. В1764 році тут проживало 710 євреїв обох статей, причому це містечко було центром кагалу, до якого належало 9 сіл з 83 євреями. Згодом кількість євреїв у містечку зменшується: в 1775 році їх було 481, 1787 році – 376.

У межах містечка сьогодні залишились фундаменти трьох церков, біля кожної з них був цвинтар.

За своїм розташуванням церкви містилися: у південній стороні містечка, біля садиби К.С. Алексєєвої, Свято-Троїцька церква, біля садиби М.С. Скригуль – Михайлівська. Третя церква – Благовіщенська знаходилась в північній стороні містечка біля садиби М.Г. Зимака. Крім цього у містечку були синагога та молитовний будинок.

В 1887 році жителів у містечку було 1386 душ обох статей, з них євреїв -462 чол., дворів – 226, з них 188 власних і 46 – на чиншових правах, один водяний млин, 5 лавок, 10 ремісників, 52 базари.

На кінець XIX ст. (по книзі Гульдмана) дворів – 222, жителів – 1148, прикордонний пост, народне училище MHO, учнів навчалося до 60, на утримання яких виділялось до 500 крб.

У Збризькому замку деякий час жив польський пост Станіслав Старжинський, відомий під іменем Стаха із Заміхова. Більш тривалий час тут жив Адольф Добровольський – колишній секретар князя Адама Чарторийського, директора Бердичівського відділення польського банку, відомий у свій час економіст.

На околицях Збрижа втопився у хвилях Збруча інший польський поет -Тимон Заборовський.

В 1908 році в Збрижу проживало 2004 чол. обох статей, з них православних – 1446, католиків – 143, євреїв – 415. Була одна церковно-приходська школа та одне однокласне Міністерське училище. В училищі в 1908-1909 p.p. навчалося 47 хлопчиків та 17 дівчаток і в ЦПШ – 9 дівчаток. Всього навчалося в двох школах 76 учнів. Всього дітей шкільного віку було 289.

Збриж як містечко існував до 1917 року. У серпні того ж року містечко було окуповане австро-німецькими військами і майже все було зруйноване. Залишилося тільки 52 напівзруйнованих будинки. Жителі Збрижа вибралися в навколишні села. Припинився зв’язок з правобережними (галицькими) селами, торгівельні відносини занепали.

Згідно розпорядження все єврейське населення за 24 години було вислане з містечка як з прифронтової зони.

Із давніх будинків залишився лише один двоповерховий, де містилася синагога. В 1922 році в цьому будинку розмістилась прикордонна застава. В час німецької окупації у 1941 році цей будинок перебудували на церкву У 1945 році тут був клуб, а потім – баня.

Колишній капуцинський монастир пізніше було перебудовано в Успенську п’ятикупольну церкву, яка була зруйнована в серпні 1918 року російською артилерією.

Після організації колгоспу на території біля церкви було створене господарство колгоспу. До муру доклали другу стіну, розрівняли верх, щоб були рівні стіни, і будували рядом конюшні, корівники, майстерні. Весь двір був огороджений високим муром. Ці будівлі збереглися.