Наш знаменитий земляк

Сірий, непримітний будинок у центрі Санкт-Петербурга... Саме тут розташований архів кінофото-документів, у залах якого я провела чотири дні, торкаючись історії власними руками.
Із старих, пожовклих від часу фотографій на мене із глибини віків дивилися професори, академіки, знайомі і незнайомі обличчя людей.
Коли тримаєш у руках документ, у якому розповідається про життя великих вчених, їх відкриття, розумієш: доки не поставиш запитання, історія не дасть відповіді. Ось ці пожовклі сторінки розповідають про медичних світил, іменами яких названі клініки, санаторії, лікарні, вулиці...
Звичайно, у великих містах є значно більша можливість віддячити і увіковічнити для нащадків їх імена. У нашому містечку маємо невелику, проте не менш важливу і значиму для нас - назвати вулицю іменем земляка, лікаря, вченого, який зробив дуже багато для розвитку вітчизняної медицини - Степана Хо-мича Хотовицького .

Народився він 1794 року у с. Красилів , Старокостянтинівського повіту Волинської губернії у сім'ї священика.

Вивчав медицину в Петербурзькій медико-хірургічній академії , курс якої блискуче закінчив у 1817 році і «за відміню успіхи в науках» був нагороджений срібною медаллю, визнаний лікарем 1-го відділу і залишений при академії. Згодом, за казенний рахунок, був командирований за кордон для подальшого удосконалення знань. За інструкцією, виданою в академії, повинен був вивчати медицину півтора року в Німеччині і стільки ж - в Англії та обов'язково відвідати Відень, Берлін, Единбург і Лондон. За власним бажанням Хотовицький повністю присвятив себе вивченню акушерства, дитячих хвороб та судової медицини. Таким чином з дозволу академії перебував за кордоном не три, а чотири роки.
У 1822 році, після повернення у Санкт-Петербург, був призначений «ад'юнкт-професором Медико-хірургічної академії з кафедри акушерства, судової медицини і медичної поліції». Наступного року Хотовицький захистив дисертацію на ступінь доктора медицини, а згодом взявся за опрацювання матеріалів, зібраних за кордоном. Проте ця ро-бота була перервана відрядженням: Міністерство внутрішніх справ відрядило його в Астрахань для вивчення холери, яка там саме розгорілася.

Спалах хвороби було пригашено, проте Хотовицький пробув там майже рік, вивчаючи умови виникнення і розвитку хвороби. Через вісім років, коли холера охопила майже всю Росію, він бав участь у роботі холерного столичного комітету і зробив багато послуг для припинення хвороби, за що був удостоєний монаршої милості . Результатом цієї роботи стали дві монографії «О С-Петербургской язве» (1831 р.) та «О холере» (1832 р.). Остання містила в собі повну історію холери з багатьма вказівками. Ця праця заслуговує особливої уваги ще й тому, що увібрала в себе інші роботи Хотовицького з суспільної гігієни та медичної поліції, розділах медицини, які на той час в Росії тільки зароджувалися.
На початку 30-х років Хотовицький тимчасово працював в академії на кафедрі акушерства, жіночих і дитячих хвороб і протягом п'яти років виконував обов'язки Петербурзького міського акушера. Саме в цей час він пише свої статті: « Венеричні хвороби у новонародженого » (1834), « Дитяча задишка » (1838).

С.Х.Хотовицький був редактором «Військово-медичного журналу» і саме тут надрукував ряд статей суспільно-гігієнічного змісту, що відзначалися раціональністю погляду, повнотою і ясністю, сприяли знищенню багатьох забобонів, які на той час панували в суспільстві.

Величезна потреба в підручнику з жіночих хвороб і неможливість створити його самостійно, примусила Степана Хомича перекласти з німецької книгу Крауса «Учебная книга гинекологии» (1833). Крім цього він переклав з англійської підручник теоретичної хірургії Купера «Чтения о начальних и практичес-ких основаниях хирургии» (1836).На прохання Святійшого Синоду, він написав підручник «Народно-врачебное наставление для духовних училищ» (1844) і видав підручник «Педиатрика» (1847). У цьому ж році Степан Хомич залишив академію, в якій пропрацював тридцять років.

14 серпня 1867 року він відсвяткував 50-річний ювілей своєї службово-медичної діяльності.

Помер у 1885 році на 91 -му році життя у м.Санкт-Петербург.

Щодня, йдучи вулицею Степана Хотовицького, здається знаю все про нашого знаменитого земляка. Тепер я уважніше придивляюсь до табличок із назвами інших вулиць і, зустрівши незнайоме ім'я, цікавлюсь: хто ці люди? Що зробили у своєму житті для суспільства?