Історія району

Історія району

Найдавніші поселення на Красилівщині відносяться до VІ – ІІІ тисячоліття до н.е. і виявлені на р. Бужок біля с.Котюржинці. Поселення трипільської культури були зафіксовані біля сіл Западинці, Мала Клітна, Пашутинці, Вереміївка. Історичні землі Красилівщини входили до складу Київської Русі, після того як їх підкорив Київський князь Володимир Святославович на початку 80-х років Х століття. На той час наші землі населяли волиняни і можливо бужани. У другій половині ХІІ ст. частина сучасного нашого району входила до Болохівського князівства, а інші землі залишались під владою київського князя .
В кінці ХІІ століття Красилівщина ввійшла до володінь Галицько-Волинського князівства. Після його розпаду, в 40-х роках ХІV століття Красилівщину захопило Велике князівство Литовське, в складі якого вона перебувала до 1569 року. За козацької доби в 1648-1649 роках землі Красилівщини входили до Остропільського козацького полку. Після укладення Люблінської унії наші землі перейшли під владу Польського королівства ( в складі Волинського воєводства), де перебувала до 1793 року.
З 1793 року по 1917 рік наша „мала батьківщина” перебувала в складі Російської імперії. З початку вона входила до складу Ізяславського намісництва (1793-1795), потім була в складі Старокостянтинівського повіту Подільської губернії (1795-1796), і до 1917 року входила до Заславського повіту Волинської губернії. Історія Красилівського району в сучасній його адміністративній території бере свій початок від 7 березня 1923 року постановою ВУЦВК на території ліквідованих на ту дату Красилівської, Кузьминської та Чернелівської волостей було утворено Красилівський район, який увійшов до Шепетівської округи.
З 3 лютого 1931 року до 26 лютого 1935 року територія району входила до складу Антонінського району.
Вдруге як окремий Красилівський район був зареєстрований з 26 лютого 1935 року.
У 1959 році до складу Красилівського району ввійшло 14 поселень ліквідованого Базалійського району, а в 1963 році Красилівський район розширив свою територію майже у 3 рази за рахунок населених пунктів розформованих Антонінського, Ружичанського, Чорноострівського районів та Лезніво Хмельницької міської ради.
Остаточно сформувалась територія сучасного району в ході адміністративно-територіальної реформи у 1965 році. До його складу входить 1 місто, 1 селище міського типу, 93 сільських населених пункти.
Втрати, яких зазнав район у період 1941-1945 років, були значними. Відновлення довоєнного рівня відбулось лише на початку 60-х років. Істотним поштовхом для розвитку економіки та соціальної сфери району стало прокладання через його територію першої нитки газопроводу Дашава-Київ.
Післявоєнні роки відзначаються подальшим розвитком усіх галузей промисловості. Поступово розширюється мережа шкіл, медичних закладів, клубів, бібліотек. Відновлюються зруйновані, будуються нові будівлі.
У 1957 році ремонтні майстерні в м. Красилові перетворюються в ремонтно-механічний, а наступного року – у машинобудівний завод. Стрімкий розвиток економіки району розпочався у 1963 році. Якщо на початку 50-х років валовий збір зернових культур становив 8-12 ц/га, то в 1964 році – 18,5 ц/га.
В 70-х роках XX століття значно наростив потужність Красилівський машинобудівний завод, стабільно діяли Антонінський цукрокомбінат, Красилівський цукровий завод. У 1970 році видав свою першу продукцію Красилівський агрегатний завод. З’явились будівельні організації – ПМК-36 та СБМУ-2.
Далеко за межами області сьогодні знають про ДП ЗАТ «Оболонь»Красилівське», яке було засноване у липні 1994 року.
З 1995 року успішно діє спільне українсько-німецьке підприємство у формі ТОВ «Арсенюк і Штефанік».
У 2000 році за сприяння СП ТОВ «Арсенюк і Штефанік» відкрито МРЕВ та митний пост Подільської регіональної митниці.
У 2001 році збудована новітня станція технічного обслуговування та ремонту всіх автомобілів «Renault».
У 2007 році розпочало роботу ТОВ «Вікс-Фільтрон».
Налагоджено в районі транспортне сполучення, швидкими темпами розвивається торгівля.
Порівняно з попередніми роками зросла матеріально–технічна база у сільському господарстві. Галузь з кожним роком технічно вдосконалюється, що позитивно позначається на рівні рентабельності господарств.