Красилів the best » Про Красилів » Голодомор та репресії на Красилівщині » Ті дні у пам’яті народній

Голодомор та репресії на Красилівщині

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"

Упорядники:
Лавринчук В.О. , методист Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Панасюк М.Ю. , культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Рецензенти:
Байдич О.В. , вчитель історії Кузьминської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Богомаз Б.М. , директор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

Відповідальний за випуск:
Снігур В.І. , начальник відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Редактор:
Кізюн А.В. , методист райметодкабінету відділу освіти Красилівської райдержадміністрації

Технічні редактори:
Панасюк М.Ю. , культорганізатор Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.
Балан І.О. , оператор комп’ютерного набору Красилівського Будинку творчості дітей та юнацтва.

У пропонованому посібнику зібрані виступи учасників краєзнавчої конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині." Матеріали можуть бути використані вчителями суспільних дисциплін, керівниками краєзнавчих гуртків як додатковий матеріал при вивченні відповідних тем на уроках з історії України, в виховних та краєзнавчих заходах.

Зміст категорії

Виступи учасників конференції "Голодомор та репресії 1932-1933 рр. на Красилівщині"

• До читача
• Красилів: репресії 1937 – 1938 рр
• Допоки пам'ять в серці не згасає …
• В мені говорить голос мого народу
• Хлібчика, хліба, хлібця…
• Репресії проти мирного населення
• Голодомор в селі Кульчини
• Голодомор 1932-1933 рр. на Красилівщині
• Село Котюржинці в період голодомору 1932-33 рр. та політичних репресій 30-40 рр. ХХ ст.
• Моє село під час репресій
• Минуле стукає у наші серця
• Ті дні у пам’яті народній

• Чорні жнива
• Голодомор та репресії в Красилівському районі
• Репресовані
• Ті дні у пам’яті народній
• Колоски пам'яті
• Хвиля репресій у моєму селі
• Трагічні уроки історії (голодомор 1932 – 1933 рр.)
• Жертви голодомору 1932 – 1933 рр. в селах Ледянської сільської ради
• Сумні сторінки історії: голодомор та репресії в селі Радісне 1932 – 1933 рр.
• Пам'ять народу не убієнна
• Розкуркулення на Красилівщині

- 0 +

Ті дні у пам’яті народній

Про Красилів » Голодомор та репресії на Красилівщині

28 вересня 2008

Галишук Марина – учениця 10-го класу
Пасічник В.Д. – педагог – організатор
Лагодинецька ЗОШ І – ІІІ ст.

Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива,
Рік тридцять третій?
ГОЛОД? ГОЛОД?

Пам’ять - нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова голод, голодомор.

Трагічна пам’ять про голодомор - то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України – штучне насильницьке винищення людей.

Людям, які вижили, ці роки запам’ятались на все життя.

Ті страшні роки не обминули сім’ї Зайця Тараса Прокоповича, який мав п’ятеро дітей. Для його сім’ї 1923 - 1929 роки були найщасливішими. Тарас Прокопович був умілим хазяїном, який на той час мав 14 га. поля, молотарку, січкарню, четверо коней і двоє лошат, дві корови, двадцять вісім овець і великий садок. Своєю повсякденною працею сім’я досягала певного достатку. Щоб жити краще, потрібно було єдине - трудитися. Та цим не злякаєш українського хлібороба. Працювати, хай навіть каторжно, але бути господарем на своїй землі - тільки цього він прагнув роками.

Але недовго сім’я раділа такому щастю. У 1929 році розпочалася масова колективізація. Сім’я Зайця Тараса Прокоповича, яка повсякденною працею досягала певного достатку, була розкуркулена, тобто фактично пограбована.

Ось свідчення рідних:
„Батька та матір вислали в Сибір. Мати померла, не доїхавши до Уралу. З хати вигнали, вікна вибили, грубу завалили, всю худобу, урожай було конфісковано.”

Особливо страшною була доля дітей „розкуркулених”. Батьки залишили своїх п’ятеро дітей на рідну тітку, яка не мала своїх дітей. Спали на соломі, розтрушеній по землі, вкривались старим рядном. А що їли? Дещо приносили люди. Але всі діти не змогли вижити.

Голодомор забрав мільйони людей. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. Страхітливий злочин ніколи й нічим не стерти з пам’яті. Тільки протягом 1932 - 1933 років загинула п’ята частина сільського населення України.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею та життям.

Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

Обговорити на форумі