Хвиля репресій у моєму селі

В історії нашої держави є багато трагічних подій, які позначились на долі майже кожного українця. Бідою і горем наповнились українські оселі і від «Сталінських репресій». Чимало трудящих і талановитих українців, залишивши свої сім’ї загинули на чужині.

Хвиля репресій прокотилася і у нашому селі. Жертвами ставали люди, які чинили опір владі. Зокрема, це такі жителі нашого села: Гринчук Яків Антонович, Діхтяр Юрій Прокопович, Потійчук Кирило Андрійович, Олексійчук Лук’ян Миронович.

Кожному із них випала своя доля. Гринчук Яків Антонович народився 24 травня 1906 року у селі Чернелівка. Був найкращим ковалем у селі, мав власну кузню. Прагнучи уникнути розкуркулення, Яків Антонович заховав увесь реманент у ящик і закопав у саду. На той час він мешкав на центральній вулиці Рибалка, 38 , де сьогодні проживаю я. Саме тому, що Яків Антонович виявив своє негативне ставлення до колективізації, був репресований. Відбуваючи покарання, сповістив своїх рідних про те, що знаходиться у місцевості, де навкруги ліс і болота, що їх примушують працювати в лісі. Часто писав листи дружині, в яких розповідав про своє здоров’я, про роботу. Адже удома залишилося шестеро дітей, наймолодшій доньці було менше двох місяців. Деякий час рідні не отримували ніяких вістей. Згодом дізналися про те, що він і репресований Дашевський із Писарівки переховуються десь у Дніпропетровській області. Проте до рідного села дістатись не зміг. До сьогоднішнього дня його доля залишилась невідома.

Діхтяр Юрій Прокопович працював конюхом у місцевому колгоспі. Був працьовитою людиною. Мав дружину і четверо дітей. Репресований навесні 1937 р. без суду і слідства розстріляний неподалік обласного центру.

За невдалі жарти про владу були заарештовані Потійчук Кирило Андрійович і Олексійчук Лук’ян Миронович. Доля Лук’яна Мироновича після арешту лишилась невідома, а Кирила Андрійовича було заслано до Сибіру. Там він виявив свої майстерські здібності, якими славився і у своєму селі. Коли ремонтував підлогу у начальника табору, виявилося, що це його односельчанин, Юрій Журавський.

Тоді Кирилу Андрійовичу ніби усміхнулась доля, йому вдалося скоротити термін покарання до десяти років. Минули роки. Він повернувся додому, але про часи перебування у засланні ніколи не розповідав.

Сьогодні ми дізналися про чотирьох людей, які були репресовані, але лише одному із них вдалося вижити і повернутися у рідне село. Тому можна уявити: скільки було тих, хто не повернувся до рідних домівок, чиї долі були понівечені жорстокою рукою сталінізму по всій Україні.