Весілля в народному стилі

Як стверджують організатори весільних церемоній, все більше молодят прагнуть одружитися, дотримуючись народних ритуалів та обрядів




З давніх-давен українське весілля було одним з найжаданіших, найбільш хвилюючих родинних свят. З ним пов’язували не тільки шлюб молодих та поєднання двох родів - це була подія масштабна, надзвичайно відповідальна, в якій брало участь чимало людей.

Весілля наповнювали численні обряди, звичаї, символи, котрі мали забезпечити міцний шлюб, здоров’я й багатство молодого подружжя.

Втім, за останнє століття світ зробив чималий стрибок від традицій до новаторства, але в дечому залишився прихильником старого: весілля, як і раніше, найчастіше планують на осінь – після свята Покрови. Тільки от якихось ще років сто тому наречена не посміла б порушити жодної з весільних традицій, а нині дівчина може спокійнісінько на церемонію одруження одягти „шкірянку” і не думатиме, як це виглядає збоку. Наші ж бабусі виросли з переконанням, що весілля – це найважливіша подія життя, причому воно має бути обов’язково в традиційному народному стилі - наповнене ритуалами й обрядами. І якщо в селах донині збереглися бодай крихти отих священних дійств, то в містах їх зустрінеш вкрай рідко. Втім, якщо мати бажання відгуляти справжнє подільське весілля, то, звісно ж, нічого неможливого в цьому немає. І навіть якщо молодята чи їхні батьки не надто орієнтуються в правилах весільної обрядовості – не біда: на допомогу прийдуть весільні агенції та люди, обізнані з народними весільними обрядами.

Від „я” до „ми”
„Етностиль, на жаль, для нашої молоді став екзотикою, – розповідає організаторка весіль в народному стилі Світлана Шемчук. - Далися взнаки роки радянщини. Але ж наше коріння – українське, і надзвичайно приємно, що до цих витоків ми повертаємося все частіше. Звісно ж, наречена у білій сукні – це прекрасно, але коли вона одягає віночок – де кожна квітка – це символ, весільне українське вбрання, вона має просто неперевершений вигляд. І якщо ще п’ять років тому весілля в етностилі в місті було чимось на зразок екзотики, то зараз пар, які хочуть поєднати свою долю так, як це робили наші предки, набагато більше. І ми звісно ж, допомагаємо їм в цьому. Як правило, влаштовуючи весілля в народному стилі, робимо акцент на подільському варіанті: наш регіон має свої „родзинки” обрядового дійства”.

Звісно ж, і в звичному для нас весіллі „європейського типу” деякі елементи народних обрядів теж використовуються, наприклад, викуп нареченої чи пов’язування хустки. Та організатори народних весіль (ними найчастіше є люди, обізнані в народознавстві) впевнені, що лише дотримуючись усіх обов’язкових весільних обрядів, молода пара бере на себе відповідальність одне за одного.

„Кожен весільний ритуал – це священне дійство, направлене, наприклад, на багатство, плодючість роду, злагоду в сім’ї, - розповідає Світлана Євгенівна. – Немає сенсу не вірити в дієвість цих обрядів, адже вони складалися століттями, передавалися з роду до роду. Саме ритуал допомагає молодим людям перейти від відчуття „я” до відчуття „ми”. Якщо ці ритуали красиві, цікаві, захоплюючі й люди з бажанням в цьому беруть участь, це їх споріднює. За допомогою цих ритуалів можна зміцнити сім’ю чи навіть створити чітке уявлення в молодого покоління й дітей про приналежність до тієї чи іншої спільноти... Й іноді дуже прикро бачити, як народні, традиції заміняють ритуалами, котрі пропонують глянцеві журнали”.

Від „вінків” до „перепою”
Отже, до яких таїнств варто готуватися молодятам, котрі хочуть відгуляти весілля в подільському стилі? „Досліджуючи характерні для нашого регіону обряди, приходиш до висновку, що народне весілля - дуже глибоке і продумане дійство, - стверджує Світлана Шемчук. - Кожна пісня, кожен елемент щось в собі несе: один оберігає молоду від „поганого ока”, другий - є побажанням, щоб родина була багатодітною, третій - щоб був достаток в домі”.

Раніше весілля влаштовували „на все село”, і тривало воно тиждень: у четвер випікали коровай, у п’ятницю – прикрашали гільце, в суботу – плели вінки, в неділю гуляли весілля, в понеділок водили „дурну молоду” та похмелялися, у вівторок ходили на гостини. Звісно ж, такий марафон нині під силу не всім молодятам. Але основні традиційні ритуали організатори проведуть обов’язково. „За два дні до весілля ми влаштовуємо вінкоплетени (до речі, в багатьох селах ця традиція поширена й досі), - розповідає Світлана Шемчук. - Наречена з дружками плетуть весільні віночки з барвінку. Вони є символом близькості між майбутнім подружжям. Для дружбів – в’яжуть букетики з квітів, використовуючи символічні трави. Вінкоплетени супроводжуються піснями та замовляннями”.
Випікання короваю, прибирання гільця – теж ритуали, які влаштовують до весілля. А от викуп нареченої, „перепій” та інші обрядові дійства чекають на наречених в день весілля. Усе це супроводжується народними обрядовими піснями, замовляннями, жартами. Кульмінацією, звісно ж, є момент, коли з нареченої „знімають вельон”. „За традицією, майбутній жінці пропонують хустку аж тричі, - каже Світлана Євгенівна. - До речі, у нас, подолян, на весіллі число „3” має магічну силу: тричі молодята кланяються батькам, тричі матір обводить їх навкруг столу, стільки ж наречені цілуються з батьками. Тричі нареченій пропонують хустку, і стільки ж вона має від неї відмовитися... Взагалі українське традиційне весілля – могутній код національної ментальності. І відродження його та повернення в сучасне суспільство – дуже важливе. Тому шана і уклін тим молодятам, які не забувають духовне коріння народу, і хай їм ніколи не буде гірко – хай буде весело”.