Феномен таксистки

Про Ірину Корчинську міські таксисти відгукуються шанобливо: професіонал, яких пошукати. Але ж усього цього могло б не бути, не наважся Іра сісти за кермо. І в тому, що дівчина знайшла роботу за покликанням, кореспондент «Є Поділля» переконалася, проїхавши в салоні Іриного авто. Стильні чобітки, в тон їм сумочка й оригінальні прикраси, непомітний макіяж. Такою Ірина в салоні своєї білосніжної «Деу» зустрічає пасажирів таксі. І в авто – наче в затишній кімнаті: кілька м’яких іграшок, цікаві жіночі дрібнички, а головне – чисті м’які сидіння, і взагалі – у салоні чистота така, що аж совісно в брудних чоботях ступити.

Ірина Корчинська таксує вже два роки. «Просто дуже захотілося мати власне авто, – пригадує вона. – Тому, не роздумуючи, здала на права і пішла працювати на службу таксі. Було і лячно, і цікаво. Спочатку машину довелося орендувати, а вже за півроку купила власну. Щоправда, в кредит. Так що нині і собі на життя заробляю, і кредит сплачую».

На службі таксі, де Ірина працює вже півтора року, крім неї – ще п’ятеро жінок-водіїв таксі. Щоправда, вона – наймолодша. А от сильна половина світу має досить істотну перевагу в цій професії. «Чоловіків у нас більше півтисячі, але жодного разу ніхто з них не дорікнув, що, мовляв, не своєю справою займаюся, – каже дівчина. – Навпаки, підтримують».

Поки Ірина жодного разу не пошкодувала про обрану професію. Вона швидко вивчила карту міста і нині без проблем знайде той чи інший провулок. «На перший погляд здається, що освоювати маршрути важко, але це не так, – зізнається таксистка. – Після трьох тижнів роботи я вже добре орієнтувалася, як то кажуть, на місцевості».

А от вільної хвилини в Іри майже немає: працювати доводиться зранку і до ночі, тому й на відпочинок і життя особисте часу малувато. Втім, крутити кермо їй не набридає, і вона із задоволенням мчить на роботу навіть тоді, коли подруги поспішають до кафе чи на дискотеку. «Можливо, збоку і здається, що це не жіноча справа, – міркує таксистка. – Але ж я під машиною не лежу, якщо щось поламається. І руки у мене не по лікоть в мазуті. Для цього автосервіс, чи чоловіки-колеги підсоблять. А якщо щось не надто складне, то й сама полагодити можу. У жінок руки теж ростуть звідки треба».

«А як складаються стосунки з пасажирами?» – цікавлюся. «Намагаюся мирним шляхом всі проблеми вирішувати, – зізнається Іра. – Іноді п’яних доводиться втихомирувати, а часом нетверезі чоловіки навпаки, вибачаються, мовляв, соромно, що в такому стані. Іноді буває, коли хтось починає відверто чіплятися чи дебоширити, то я таких висаджую на найближчій зупинці. Коли що, то колеги-таксисти завжди поспішають на допомогу: хлопці за дівчатами-водіями нашої служби – горою».

Залицяльників у Іри теж вистачає. Пасажири сильної статі через одного просять номер телефона, але дівчина у своїх переконаннях непохитна: ніяких романів на роботі. А ще вона мріє, що її майбутній обранець не лише її кохатиме, а й підтримуватиме у цій професії.

«Жінкам варто не боятися реалізовувати себе, – впевнена Іра. – Звичайно, можна сподіватися на заробіток чоловіка, але розраховувати варто все-таки на себе. Головне – прислухатися до власної інтуїції, зрозуміти, що ти любиш і вмієш робити і, не оглядаючись на громадську думку, домагатися поставленої мети. Тим більше, що сьогодні криза і безробіття дає шанс реалізувати жіночі приховані здібності, втілити дитячі мрії, здобути нову спеціальність, а отже, і впевненість в житті».