Вхід на сайт

Привіт, шановний відвідувач нашого сайту!
Введіть ваші дані. Якщо потрібно, можна відновити пароль

Ввійти на сайт Реєстрація на сайті
Красилів the best » Про Красилів » Красилів соціальний » У подорож на інвалідному візку



У подорож на інвалідному візку

У подорож на інвалідному візку


Двадцятидев'ятирічний Віктор Сайдаматов уперше сів на інвалідний візок аж через рік після аварії, хоча міг зробити це й набагато раніше. Проте ніяк не наважувався. Вірніше сказати, боявся.
- Цілими днями пролежував на дивані. Так хотілося на вулицю, на свіже повітря. Але як тільки подивлюся на інвалідний візок, усяке бажання відразу зникає. Думав, якщо хоча б один раз сяду в нього, то більше ніколи не злізу, – з неприхованою тривогою у голосі мій співрозмовник згадує події семирічної давності.

У несправедливому світі
Про подробиці аварії він розповідати не хоче, мовляв, навіщо зайвий раз тривожити й до того розтерзану душу, яка доволі натерпілася страждань. Обходиться лише декількома скупими фразами на кшталт: був у відрядженні, упав з мотоцикла, втратив свідомість, отямився у лікарні…
Коли був здоровий, то був потрібен усім. А після аварії позбувся роботи, відцуралися друзі, знайомі. І, що найгірше, покинула дружина – переїхала з маленьким синочком Віталиком зі Старокостянтинова, де вони тоді мешкали, у Шепетівку, щоб рідше бачитися.
- Фізичний біль легше перенести, ніж моральний, коли ти розумієш, що опинився за бортом і нікому не потрібен. Хотів повіситися або іншим чином покінчити життя самогубством, лиш би не дивитися на цей несправедливий світ. Розраду знайшов у горілці. Здавалося тоді, що горе топиться в кожній її краплі. Насправді ж, спиртне затьмарювало розум, через це багато чого втратив у житті, – розповідає Віктор.
Не допомогло й те, що перебрався жити до бабусі в село Тріски Красилівського району, де відкрив власний магазин, у якому два роки поспіль продавав селянам продукти харчування та інші товари першої необхідності.
Саме через надмірну пристрасть до горілки, вважає він, втратив шанс вдруге одружитися. Шість місяців перебував на лікуванні у Донецьку. Якось по телефону познайомився з випускницею місцевого профтехучилища. Дівчина приїхала до нього в лікувальний заклад. Настільки сподобалися одне одному, що з першої ж зустрічі зародилося, здавалося б, найщасливіше у світі кохання. Наталя не переймалася тим, що Віктор розлучений та ще й інвалід. Навпаки, вірила і йому вселяла надію, що колись таки встане з інвалідного візка.
Якби тоді кинув пити, то, можливо, жили б вони щасливі у парі. А він ніяк не міг розлучитися з чаркою. Дівчина цього терпіти також довго не змогла.

Збудувати дім, посадити дерево
Розлука з коханою людиною, змусила по-іншому подивитися на життя. Через три роки після майже безпробудних запоїв кинув пити. Очевидно, цьому посприяло й те, що почав відвідувати костел, спілкуватися зі священиками, став віруючою людиною.
Життя повернуло в інше русло. Купив хату в Антонінах. Зараз робить ремонт і тимчасово живе в будинку батьків, які мешкають у цьому ж селищі над Ікопоттю. Пандуси, електричні розетки, вимикачі та інше устаткування підлаштовує під себе, щоб було зручно користуватися, перебуваючи в інвалідному візку.
- Міг би й далі жити біля батьків, та все ж волію свій куточок мати. Не хочу бути тягарем для них. Та й мрію зробити те, до чого повинен прагнути кожен чоловік у своєму житті: збудувати дім, виростити сина і посадити дерево. Дерев я вже багато посадив, син у мене є, хоча й не виховую його, але постійно зустрічаюся, всіляко допомагаю, чим можу. Залишилося довести до ладу будинок, все одно він Віталику у спадок залишиться, - продовжує мій співрозмовник.
Одне лише його хвилює: коли ж, нарешті, стане на ноги. Свого часу лікарі обіцяли та й ворожки пророкували, що зможе обходитися без інвалідного візка. Ніяк не дочекається тієї миті. Заради цього готовий піти на все. За сім років переніс двадцять складних операцій.
- І все ж надія не втрачена, що колись можна ходити власними ногами? – запитую.
- Я вже давно пішов, відтоді, як сів на інвалідний візок. Тільки замість ніг мені слугують руки, – протягує жилаві міцні, наче зі сталі, руки Віктор.
Він постійно перебуває в русі: то в магазин, то від батьків поїде до своєї хати подивитися, як найняті люди ремонт проводять, то завітає до такого ж, як і він, інваліда, Сергія Ляндербурського, який вчить його гравірувати написи на металевих табличках, то інших людей з обмеженими фізичними можливостями селища провідає, підбадьорить їх, розрадить у скрутну хвилину. Навіть ніколи не замислюється, скільки кілометрів за день інвалідним візком накрутить.

Мрія – на прощу, в Зарваницю
В Антонінах костелу немає. Тому на службу добирається в Старокостянтинів чи Красилів. Для цих поїздок, зазвичай, наймають мікроавтобус, щоб можна було з інвалідним візком вміститися.
А якось спробував, як кажуть, своїм ходом добиратися. За чотири з половиною години на інвалідному візку проїхав тридцятикілометрову відстань до Старокостянтинова.
- Можливо, й швидше б добрався, якби поїхав не навпростець, а по шосе. Бо сільські дороги настільки розбиті, що місцями дуже важко візком проїхати, - констатує Віктор.
Ця подорож так захопила, що згодом на інвалідному візку їздив у Красилів, відстань до якого сягає також тридцяти кілометрів.
- Коли перебуваєш у дорозі, то є час подумати, осмислити все своє життя. Тоді здається, що навкруг тебе з'являється незрівняна ні з чим невидима сила. Ось тільки прикро, що жоден водій зустрічного чи попутного автомобіля не зупиниться, не запитає, куди ж добирається людина в інвалідному візку, – продовжує Сайдаматов.
Не раз уже мріяв про далекі подорожі містами й селами. Але для цього потрібно міняти колеса в інвалідному візку, бо на тих, що є, далеко не заїдеш. Та й сам візок майже в аварійному стані. Ось трохи відремонтує його і поїде на прощу у знамениту Зарваницю Тернопільської області. А це не мало, не багато – понад дві сотні кілометрів.
Своїм прикладом він хоче продемонструвати, що людські можливості невичерпні, коли є поставлена конкретна мета. Головне, аби було бажання досягти її.


джерело
Микола Заверуха.
Фото автора.



Обговорити на форумі
Автор Fed Коментарів 1 Переглядів 522
Спонсорська реклама
Населення Красилова запорука щасливого життя соціуму Красилова - жителів та гостей міста Красилів
#1 написав: EXTASYS (14 вересня 2009 18:47)
Фото

Користувачі
Коментарів: 30
Публікацій: 0
Вважаю слово "інвалід" потрібно викинути зі словарного запасу наших громадян,позбутися його як непотребу-воно принизливе,ніби вказує на другосортність людей яких в усьому цивілізованому світі називають "неповносправними".
Пану Віктору Сайдаматову висловлюю свою підтримку і розуміння,в наших умовах жити людям з подібними проблемами зі здоровям дуже непросто,це справжні герої,герої нашого часу!
З повагою,Сергій.

Написати кометар
Ваше Ім'я:


Ваш E-Mail:



Код:
Включіть це зображення для відображення коду безпеки
оновити, якщо не видно коду


Введіть код: